Родина лікарів Прохорових приїхала до Рівного на початку XX століття. Лікар Микола Прохоров, який мав широку медичну спеціалізацію, одразу став шанованим та затребуваним. А колеги-медики звертались до нього за допомогою в особливо складних випадках. Шляхом Миколи Прохорова пішов і його син, якого теж звали Микола. Прохоров-молодший, як і його батько теж заслужив добру пам’ять жителів Рівного, пише irivnyanyn.com.
Приїзд Миколи Прохорова до Рівного
Про дорівненський період життя Миколи Миколайовича Прохорова відомо вкрай мало. Достеменно відомо, що Прохоров-старший здобув медичну освіту в університеті Санкт-Петербургу. Його медична спеціалізація була досить широкою. Прохоров міг виконувати функції терапевта, акушер-гінеколога та хірурга.
Дані стосовного того, коли родина Прохорових приїхала в Рівне різняться. Наприклад, історикиня Олена Прищепа в своїй книзі «Вулицями Рівного» пише, що родина Прохорових приїхала в Рівне у 1900 році. За іншими даними, зокрема, за спогадами відомого рівненського лікаря Бориса Квашенка, Прохоров-старший приїхав у наше місто напередодні Першої світової війни.
Приїхавши до Рівного, Прохоров-старший одразу зумів себе зарекомендувати, як чудовий фахівець. Причому, чоловік здобув авторитет не лише, як фахового лікаря, а й благодійника та громадського діяча. За царської доби його навіть обирали повітовим гласним. А в 20-х роках XX століття, коли Рівне знаходилося під владою Польщі, Прохоров був обраний депутатом до магістрату, де представляв інтереси жителів Рівного.
Будинок Прохорових на Словацькій
Прибувши до Рівного, родина Прохорових заселилась в будинку, що на старовинній вулиці Словацькій. З часом цей будинок почав асоціюватись у рівнян з цією шанованою родиною лікарів.
На цій же вулиці з’явилась і невелика приватна лікарня лікаря Прохорова. Лікарня була розрахована на 15 ліжко-місць і була дуже затребуваною серед містян. А все через авторитет лікаря Прохорова – рівняни йшли до нього, бо довіряли його знанням, фаховості та «золотим» рукам.
Будинок лікарів Прохорових не втратив свого вигляду і в XXI столітті. Звучали ідеї дещо осучаснити будинок, де проживала шанована родина лікарів, однак небайдужим рівнянам вдалось переконати місцеву владу не робити цього. Так давня будівля зуміла зберегти свою автентичність. Згодом на стіні будинку з’явилась інформаційна табличка, аби жителі та гості Рівного змогли дізнатись більше про будинок, де проживали та приймали пацієнтів лікарі Прохорови.
Надскладна операція на серці
Тож як уже згадувалось вище, Прохоров-старший був шанованим лікарем міста. Він здобув повагу та авторитет не лише серед пацієнтів, але й серед своїх колег. Лікарі звертались до нього за допомогою в складних випадках, особливо, коли це стосувалось хірургії. І Микола Прохоров завжди брався за складні виклики, адже піддавалось ризику найцінніше – людське життя.
Про один із таких випадків у 20-х роках XX століття майоріли шпальти тогочасних рівненських газет та видань. Зокрема, писав про це «Лікарський вісник». Одного разу до лікарні потрапив чоловік, який хотів звести рахунки з життям. Він завдав собі удару в серце ріжучим предметом. Нещасний потрапив до єврейського шпиталю, який знаходився на тодішній вулиці Шпитальній.
Життя чоловікові взялись рятувати лікар шпиталю Йозеф Швидкий і Микола Прохоров – його запросили на допомогу. Медики провели надзвичайно складну операцію на серці, завдяки якій вдалося врятувати життя пацієнтові. Тож впевнено можна говорити, що надскладні операції на серці в Рівному проводились на початку XX століття.
Не лише медициною єдиною – сім’я Прохорових не стояла осторонь від потреб нужденних. В будинку лікарів частенько збиралась інтелігенція міста. Зокрема, до лікаря навідувались члени Російського православного благодійного товариства. Дане товариство виникло на початку 20-х років XX століття і мало на меті об’єднати місцеву православну інтелігенцію для допомоги нужденним. Тривалий час товариство очолювала дружина Миколи Прохорова – Інесса Гаврилівна. Сам Микола Прохоров очолював опікунську раду організації.
До вищезгаданого товариства свого часу входили люди, які вписали свої імена в історію Рівного. Зокрема, засновник Городоцького музею – першого світського музею на Волині, меценат Федір Штейнгель, художник Георгій Косміаді, педагог та літератор Іван Куліш, а також багато інших.
Товариство організовувало у місті літературні і музичні вечори, виставки, костюмовані бали. Виручені кошти спрямовувались на благодійність. Зокрема, Інесса Прохорова щороку організовувала новорічне свято для дітей, чиї батьки не мали достатньо фінансових ресурсів. Завдяки пані Прохоровій діти могли отримати святковий настрій та гарні емоції.
11 березня 1930 року в родині Прохорових сталося горе – лікар Микола Миколайович Прохоров помер на 57-му році життя. Він залишив після себе добрі спогади та пам’ять. Про це свідчить той факт, що провести його в останню путь прийшло ледве не все місто.
Поховали Прохорова-старшого на одному з найстаріших кладовищ Рівного – на «Грабнику».
Прохоров-молодший пішов шляхом батька
За життя Микола Прохоров встиг передати любов до медицини своєму синові, якого теж звали Микола. Майбутній лікар народився в Новгороді, де його батьки мешкали до переїзду в Рівне.
Навчався Микола Прохоров-молодший в одному з кращих медичних вишів Польщі – Познанського медичного інституту. Отримавши медичні знання та практику, Прохоров-молодший повернувся до Рівного, де працював його батько. Молодий лікар був фаховим акушером-гінекологом, а також вів загальнолікарську практику.
Повернувшись до Рівного, Прохоров-молодший зайняв посаду головного лікаря в пологовому будинку, який знаходився на тодішній вулиці Бандурського. З Прохоровим-молодшим певний час працював інший відомий лікар Рівного Борис Квашенко. Власне, завдяки його спогадам стало багато чого відомо про Миколу Прохорова, який пішов стежиною свого батька-лікаря.
Під час Другої світової війни лікаря Миколу Прохорова-молодшого було мобілізовано до армії. Згодом чоловік потрапив до лав Війська Польського під керівництвом генерала Владислава Андерса. Це збройне формування періоду Другої світової війни було створене під керівництвом СРСР і воювало на боці СРСР.
Після завершення Другої світової війни Микола Прохоров-молодший більше не повернувся до Рівного. Свою лікарську діяльність чоловік продовжив у польському місті Познань, де знаходиться його альма-матер. Тут Прохоров-молодший захистив докторську дисертацію, продовжував лікарську практику, а згодом одержав звання професора.
Після цього лікар переїхав до польського міста Щецін. Тут він очолив медичну кафедру Поморського медичного університету – медичного вищого навчального закладу, заснованого у 1948 році.
Помер Микола Прохоров-молодший 4 липня 1971 році у Щеціні – місті, яке стало його останнім земним притулком. Після смерті Прохорова-молодшого його дружина та син емігрували до США.
Микола Прохоров-молодший, як і його батько теж мав добру славу серед рівнян. Він вніс свою лепту в розбудову Рівненського міського пологового будинку №1 у Рівному, історія якого сягає далекого 1939 року. Акушерсько-гінекологічну допомогу тут отримували жінки не лише з Рівного, а й з усієї Рівненщини.
Тож з впевненістю можна сказати, що свого часу Рівному пощастило, що саме воно стало містом, куди переїхала родина лікарів Прохорових. І батько, і син були добропорядними людьми та професіоналами своєї справи. Врятували і допомогли з’явитись на світ не одному життю.
