В Рівненський області трохи більше тисячі населених пунктів: 11 з них — міста, решта — села та селища. Рівне є одним з найменших обласних центрів. Його площа складає 64 км², а населення — майже 250 000. Інші населені пункти області значно менші і за площею, і за кількістю населення. Відсутність постійних заторів, менша відстань до установ та закладів, краща екологічна ситуація, спокійний ритм життя вважаються основними перевагами проживання у маленькому місті. А те, як воно мешкати в невеликому селі, можна побачити на прикладі найменших сіл Рівненщини, пише сайт irivnyanyn.com.
Завалля
Завалля підпорядковується Підлозцівській сільській громаді на Дубенщині. В селі площею 4,02 км² є лише декілька хатин, в яких проживає не більше 10 людей. Таку назву населений пункт отримав через те, що розташований в лісистій місцевості за земляними валами.
У 1906 році Завалля було хутором у складі Волинської губернії. У середині ХХ століття тут проживало 300 осіб, 130 з яких — діти.
Згодом Завалля почало занепадати і ледь не припинило існування. У часи, коли населений пункт входив до складу Торговицької сільської ради і в ньому не було постійних мешканців, постало питання про зняття села з адміністративно-територіального обліку.
Та Заваллю не судилося зникнути з мапи України. Від колишнього секретаря Торговицької сільради Олександра Семенюка відомо, що засідання про зняття села з обліку неодноразово відтерміновували. А згодом до них звернувся лучанин Анатолій Піголюк з наміром придбати у Заваллі хату для постійного проживання. Потім з’явились інші люди, які послідували його прикладу. Так закинуте село з неасфальтованою дорогою, в якому з комунальних благ залишилось лише світло, отримало шанс на існування.
У 2013 році в Заваллі народилося перше після тривалої перерви немовля. Хоч в селі мешканців все ще небагато, та воно має перспективи для розвитку.
Мантин
Мантин — село на Дубенщині, яке належить до Млинівської селищної громади. Населений пункт площею 1,3 км² розташований на березі річки Іква. Постійних мешканців тут не більше 10.
Перші згадки про Мантин помічені в описі актової книги Київського центрального архіву за 1570 рік. У давні часи поселення також мало назву Мантинг.
Ґрунтові дороги сполучають Мантин з селом Малі Дорогостаї. Це найближчий населений пункт, де є магазин. Щоб добратися з Мантина до Млинова, треба подолати 3,5 км.
Працюки
У Дубровицький міській громаді Сарненського району є село Працюки. Площа населеного пункту — 0,21 км². Проживає там близько 20 осіб.
Перша згадка про Працюки датується 1885 роком. За часи існування населений пункт побував у складі кількох держав: Російської імперії, Української Народної Республіки, Польської Республіки, Української Радянської Соціалістичної Республіки.
Під час Другої світової війни деякі мешканці села доєдналися до УПА та ОУН. Достеменно відомо про 3 жителів Працюків, що брали участь у національно-визвольному русі: 1 з них загинув, 1 — був репресований.
Село зіткнулося з наслідками трагедії на Чорнобильській АЕС. Постановою Ради Міністрів УРСР у грудні 1989 Працюки внесли у перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення. Мешканцям села була нарахована матеріальна допомога.
Травневе
У складі Млинівської селищної громади Дубровицького району є село Травневе. У населеному пункті площею 5,39 км² зареєстровано до 30 мешканців, а фактично проживає ще менше.
Травневе межує з селами: Остріїв, Торговиця, Мальоване. Воно розташоване біля річки Іква та лісів, які назвали Соснина й Дубина. Місце мальовниче й затишне, але через відсутність інфраструктури люди переїжджають з Травневого до більших населених пунктів.
Родючі чорноземи, великі пасовиська та поклади кремнію у басейні річки Іква ще у давні часи стали сприятливими умовами для проживання на території сучасного села Травневе та навколишніх населених пунктів. Вже в VI тисячолітті до нашої ери в цій місцевості жили люди. Тут було знайдене багатошарове поселення декількох культур: пізньотрипільської, стжижовської і комарівської, давньоруської.
Поселення в межах сучасного села Травневе заснували переселенці з Галичини у 80-х роках ХІХ століття. Вони прийшли сюди з сіл, що на той час входили у склад Австро-Угорщини. Переселенцям вдалося викупили цю землю у Російської імперії за невелику ціну.
Є припущення, що до продажу земля належала графу Лєдуховському. Коли продавали фільварки графства, то той, де зараз розташовується село, був заднім, тобто останнім. Через те населений пункт отримав назву Зади і носив її до 1 січня 1967 року.
Електрифікація села відбулася лише 13 січня 1971 року. Вже в ті часи Травневе почало занепадати. Початкова школа у Острієві була закрита, тому дітям доводилося долати велику відстань, щоб навчатися. Мешканці села переселялися в місця, де більше можливостей для розвитку та комфортного проживання.
22 червня 2023 року Травневе потрапило у перелік населених пунктів, назви яких можуть не відповідати нормам української мови. Це відбулося в межах боротьби з наслідками російської імперської та колоніальної політики. Громаді рекомендовано надати обґрунтування збереження поточної назви або запропонувати нову.
Хилін
Село Хилін розташовується у Сарненському районі. Підпорядковується Висоцькій селищній громаді. Має площу 0,06 км². Проживають у селі близько 20 мешканців.
Хиліном населений пункт офіційно став лише з 17 липня 2009 року. До цього село називалося Хілін.
1664-м роком датується перша згадка про населений пункт. В той час Хилін був частиною панського сільськогосподарського фільварку, який включав також інші села: Єльне, Миляч, Жадень, Озери.
За часи існування село входило в склад Російської імперії, Польщі, а також було окуповане німецькими загарбниками.
На початку 80-х років ХХ століття була проведена меліорація зволожених земель навколо села. В ці ж часи почала діяти тваринницька ферма у Хиліні.
16 грудня 1986 року населений пункт включили в категорію сіл та передали у підпорядкування Висоцькій сільській раді. Хилін постраждав від негативних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Мешканцям виплачували грошову допомогу, а село включили у зону гарантованого добровільного відселення.
У 90-ті роки відбувалося паювання земель, а ферму закрили. Це спричинило відтік населення.
Московщина
У Дубенському районі є село, яке називається Московщина. Підпорядковується воно Млинівській селищній громаді. В населеному пункті площею 6,28 км² проживає 20 людей з 35 зареєстрованих.
В селі немає ні медичного пункту, ні магазину. Жодне маршрутне таксі не їздить у Московщину. Лише шкільний автобус курсує, щоб діти могли дістатися школи.
У 1906 році населений пункт вперше згадується під назвою Московщина. До цього невеликий хутір, що розташовувався на території сучасного села, назви не мав. Принаймні згадок про нього під іншими назвами у джерелах не знайдено.
Краєзнавець Микола Бендюк пояснює назву села тим, що тут проживало російське населення. В 1925 році в Московщині поселились чехи, але назва залишилась.
Село є одним з 15 населених пунктів Рівненської області, назву яких рекомендує змінити Національна комісія зі стандартів державної мови. Мешканці Московщини проголосували за те, щоб населений пункт став називатися Щасливе. Щоб офіційно селу змінили назву, депутати Верховної Ради мають проголосувати за це.
Маленькі села Рівненської області мають цікаву історію та розташовані у мальовничих місцях. Та жити в них не так добре, як у невеликому місті. Віддаленість від лікувальних та навчальних закладів, відсутність магазинів та транспортного сполучення з іншими населеними пунктами змушує людей покидати маленькі села. Проте знаходяться бажаючі переселитись у місця, де з комунальних благ є хіба що електропостачання. Якщо держава підтримуватиме таких людей, то села Рівненської області, що перебувають на грані зникнення, отримають шанс на відродження.