29 Березня 2024

Рівненщина в роки Другої світової війни

Related

Автошкола: крок до професійного водіння та безпеки на дорозі

Автошкола - це не лише місце, де можна навчитися...

Якісне насіння конопель

Далеко не всі знають, але коноплі належать до найдавніших...

Cole Haan: будьте на крок попереду, створюючи власні тренди

Шукаєте неперевершене поєднання стилю, комфорту та визначної якості? Тоді...

Взуття для дітей та дорослих від INTERTOP

Шукаєте, де оновити гардероб собі і дітям? Хочете, аби...

Як здійснюється фінансовий моніторинг?

Процес дотримання вимог фінансового моніторингу стає предметом численних роздумів...

Share

Ветерани з болем та душевною тривогою пригадують роки Другої світової війни та по цей день не можуть забути лиха, якого зазнали та змушені терпіти. Ніхто не міг подумати, що подібне жахіття повториться в наші часи і що мирне населення знову не матиме спокою та сну. Війна завжди страшна та не жаліє ні дітей, ні жінок, ні старше покоління. Війна породжує страхи та підриває здоров’я. Війна знищує мирне населення та тривожить людей десятки років. У війні завжди є переможені та переможці. Після переможної війни сонце світить яскравіше, квіти пахнуть ароматніше, птахи співають веселіше та в серцях зароджуються надії на спокій та відновлення. Далі на irivnyanyn.

Початок воєнних дій

З 1941 року Німеччина на декілька років порушила спокій нашої країни. 22 червня гітлерівці ввійшли на територію нашої області. Рівненщина відразу стала місцем активних боїв. З 23 по 29 червня на лінії Луцьк-Броди-Рівне-Дубно відбувалася жорстока масштабна танкова битва. Близько 2 тисяч машин з обох сторін було залучено в боротьбі. На жаль, вже 24 червня загарбникам вдалося захопити перші міста і села нашої області. Мова йде про село Козин та Демидівку. 

27 червня на територію Рівненщини ввели великі підрозділи німецьких танків та ворожої піхоти, а наступного ранку в нашому місті вже перебували гітлерівські мотоциклісти. Рівне активно обороняло своїх жителів. У війні відзначилися Павло Абрамов і Олександр Голіков, яких посмертно нагородили орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня. Протягом липня німці захопили майже весь най край. 9 серпня офіційно Рівненщина перейшла в руки загарбника, бо саме в цей день останній населений пункт області (с. Зарічне) захопили окупанти.

Створення міської управи в Рівному

Перші місяці гітлерівці поводили себе ніби обережно з нашими співвітчизниками, проте все тримали під жорстким контролем. Вони не заперечували і дозволили існувати українським органам, але обов’язково їх діяльність підпорядковувалась загарбникам. Таким чином у Рівному в липні 1941 року створено міську управу на чолі з Полікарпом Бульбою, а 31 серпня на Волині з’явилася Українська Рада довір’я на чолі зі Степаном Скрипником. В її складі було 23 члени, серед яких і письменник Улас Самчук.

Міська управа мала чіткі функції. Головним завданням цього органу було забезпечення населення продуктами харчування, житлом та прибирання території, що зазнала руйнувань внаслідок бомбардування в процесі окупації Рівненщини. Проте міська управа була обмеженою в коштах, бо основний дохід від промисловості краю отримували окупанти. Фонд міської управи поповнювала підпорядкована їй електровня, а згодом під її підпорядкуванням були відновлені в жовтні водогін та каналізація, підприємства з виробництва харчової продукції, крамниці та банки.

Близько 8-10 % від загальної площі Рівного зруйнували, це 825 га. Окупанти напали на найбільш заселені території, на розчищення яких щодня залучалося від 300 до 700 полонених. Затребуваними на той час були слюсарі, столярі, бляхарі. Згодом у місті відновили діяльність 9 пекарень, 19 споживчих крамниць, 5 м’ясних точок, магазини з канцтоварами, рибою, овочами і 1 їдальня. М’ясо отримували по картках. Лише 400 г на особу видавали кожного місяця.

Рейхскомісаріат «Україна» з центром у м. Рівне

У серпні 1941 року Гітлер розпорядився поділити окуповані землі на адміністративні одиниці. Так Рівненщина і прилеглі території утворили рейхскомісаріат «Україна», а Рівне стало його столицею. До складу рейхскомісаріату входило шість генерал-комісаріатів, які ділилися на гебіти на чолі з гебітскомісарами. Рівненщина складалася з 5 гебітскомісаріатів: Сарненський, Костопільський, Рівненський, Здолбунівський і Дубенський. Рейхскомісаром було призначено Еріха Коха, бункер якого збережено в Рівному до цього часу.

В серпні-вересні на захоплених землях облаштували німецьку цивільну адміністрацію. До її складу включені міські, районні, сільські управи, а також поліцейські, фінансові та інші органи.

15 вересня створюють Рівненський гебітскомісаріат на чолі з гебітскомісаром доктором Вернером Беєром. Ця інстанція керувала політичним, господарським та культурним життям Рівненщини. Якщо міська управа займалася забезпеченням населення харчуванням та паливом, то гебітскомісаріат основним завданням вважав виправлення всіх помилок, що допустилися більшовики, та підняття господарської діяльності в регіоні. Проте, перші розпорядження Беєра не стосувалися господарських питань. Він видав наказ носити єврейському населенню на одязі знак у формі жовтого кола.

Рівне – власність окупантів: починають діяти обмеження та заборони

Рівне проголосили власністю Німеччини. Свободу пересування жителів обмежили та ввели комендантську годину з 10 вересня 1941 року. З 20:00 по 5:00 цивільному населенню заборонялося перебувати на вулицях міста. Порушників суворо карали та заарештовували.

Рівнян зобов’язали зареєструватися за місцем проживання та не покидати його. Жителів примусили працювати на тяжких роботах. Органи окупаційної влади розпорядилися здати радіоприймачі, велосипеди, друкарські машини та майно, що виявили на залишених після вторгнення базах, магазинах, будинках. Забій худоби здійснювався лише з дозволу гітлерівців. Одяг теж так просто придбати не можливо було, все контролювалося. Населенню суворо заборонили з 16 по 23 години користуватися електричними приладами. Це відбувалося в цілях економії електроенергії.

«Відновлення» життя на окупованій території

Проте, через низку заборон життя в Рівному тривало. 9 вересня діти пішли в школу. На той час учнів приймали 2 змішані українські гімназії, 4 початкові шестикласні школи, 1 середньо-технічна школа, музичний заклад та інші. Навчальні заклади відвідувало 2541 дитина, а робочими місцями забезпечили 105 вчителів. Школами керували та їх утримували міські управи. В грудні відновила свою діяльність «Просвіта», яку згодом окупаційна влада перестала контролювати і обмежувати її діяльність.

14 вересня 1941 року офіційно відбулося відкриття Українського драматичного театру. Також з’явилася можливість відвідувати курси українського національного танцю та записатися до Українського національного обласного хору. У Рівному працювало 2 кінотеатри. «Скаля» транслював українські стрічки, а «Делі» працював для військових. 

Газета «Волинь» друкувала літературні, культурологічні, мистецькі, історичні та краєзнавчі матеріали. Німці не лишили себе без розваг, а влаштовували в свою честь музичні вечори. Також у Рівному працювала бібліотека. Станом на серпень 1943 року вона обслуговувала 770 жителів і мала в своєму розпорядженні 60 тисяч книг. У місті також функціонував центральний емісійний банк. Шлюб, народження та смерть окупованих жителів офіційно реєструвалися. На жаль, медичні заклади та аптеки працювали в недостатній кількості.

Окупанти показують свої справжні наміри та сутність: втрати плачевні

Хоча життя помалу налагоджувалося, проте відносний спокій тривав недовго, а подальші втрати були надзвичайно відчутними. Спалено та зруйновано 198 шкіл, 25 театрів і клубів, 26 лікарень, 37 церков, 11 костелів, 18 синагог, знищили багато мостів, шляхів. Рівненський театр мирні жителі могли відвідувати лише один раз в тиждень. Німці ж ходили на вистави без обмежень та вилучили з репертуару твори українських класиків. Довгопольський, Курганов, Янковська та інші актори були розстріляні в 1943 році. Працівники культурно-освітніх закладів теж переслідувалися та не могли виконувати свої обов’язки без жодного дозволу. Вчителі змушені були перекваліфіковуватися і братися за важку працю, щоб не бути знищеними. 

На початку війни окупанти ще намагалися приховувати своє істинне обличчя, обережно поводилися з населенням, проте згодом показали себе у всій своїй красі. Гітлерівський режим жорстоко карав мирних жителів і всіляко обмежував їх дії, особливо якщо вони не узгоджувалися з діючою окупаційною владою.

Концтабори та масові розстріли рівнян

6-7 листопада 1941 року в урочищі Сосонки знищили 17500 наших громадян. Вернер Беєр вирішив таким чином позбутися евреїв. Жахливим рішенням окупантів було облаштування концтаборів на території Рівненщини. У Рівному діяли такі три табори смерті: у передмістях Грабник, Воля та на вулиці Білій. Їх наповнювали постійно євреями, комуністами та військовополоненими та жорстоко поводилися з населенням. Багатьох в’язнів тримали під відкритим небом за високим парканом, який обгородили колючим дротом. Зморені холодом та голодом жителі гинули, а діюча влада продовжувала показувати своє істинне обличчя.

Найстрашнішим концтаборем був табір поблизу вулиці Білої. Восени 1941 року тут масово розстрілювали людей. Ворог ув’язнював і дітей, і старше населення. У 1942 році запровадили машини-душогубки з отруйним газом. Загалом тут стратили близько 71 тисячу людей.

На Рівненщині активізувалися партизани та підпільники: найменша підозра у змові проти влади каралася розстрілом

З початком діяльності радянських партизан та підпільників німці не шукали винних у злочинах проти держави. Найменші підозри і застосовували метод колективної відповідальності за вчинені диверсії проти гітлерівців. Випадкові заручники потрапляли до окупантів, яких жорстоко страчували. Протягом 1942-1943 років у Рівному влаштовували публічні розправи проти супротивників гітлерівського режиму.

У березні 1943 року двоє в’язнів спробували покинути в’язницю, проте окупанти перешкодили втечі, внаслідок чого розстріляли всіх в’язнів. У листопаді 1943 року більше 350 в’язнів стратили. Жахливу розправу влаштували після вдалого замаху Миколи Кузнєцова на головного суддю окупованої країни Альфреда Функе.

Продовжувалися страти людей в концтаборах. У другій половині 1943 року гітлерівці розстрілювали населення у піщаних кар’єрах с. Видумки. З наступного року людей масово знищували на подвір’ї Рівненської тюрми. З 1941 по 1943 роки на території міста та прилеглих околицях німці знищили біля 100 тисяч людей.

Цілі села відходили в небуття буквально на очах. У 1943 році поблизу села Ремель на Рівненщині зіткнули в нерівному бою група партизан на чолі з Миколою Приходьком і німецькі війська. Після жорстокої сутички окупанти спалили населений пункт, а 650 його жителів знищили. В Рівненській області повністю спалено та розгромлено було 176 міст та сіл. 462 населені пункти зазнали великих втрат та руїн.

Хто такі «остарбайтери» та як їм жилося?

Промисловість нашого краю була в плачевному стані. Підприємства знищені, робочих місць дуже мало, права і свободи настільки обмежені, що страшно виходити з хати. Молодь з окупованої території вивозили на примусові роботи до Німеччини з початку 1942 року. У містах та селах знущалися з населення, відбувалося свого роду полювання на людей. Таких людей називали остарбайтерами. Їх використовували в якості дешевої або безоплатної робочої сили на території окупанта. 

Звичайно, молодь чинила супротив проти вивезення їх на чужину, проте з такими довго не церемонилися і суворо карали. Одним з таких випадків є с. Яринівка колишнього Березнівського району, де за такі дії проти влади розстріляли 375 осіб. З Рівненщини до Німеччини вивезли більше 22 тисяч мирних жителів. 

Наших жителів використовували на будівництві оборонних споруд. Таким людям створили просто нереальні умови праці, за ухилення від яких карали миттєво. За невиконання плану били та морили голодом. Спрацьовані, голодні та втомлені українці не витримували такого поводження.

Друга світова війна на Рівненщині: висновки 

Німці перебували на території Рівненської області протягом 32 місяців. За цей час наш край зазнав величезних людських втрат та матеріальних збитків. Нацисти безжально розстрілювали мирне населення та руйнували села та міста. На території області діяли 63 табори та гетто, в’язниці, де замучили до смерті 100946 громадян і 67996 військовополонених. 456 промислових підприємств припинили свою діяльність, 50 % житлового фонду зруйнували, 465 колгоспів пограбували. До Німеччини вивезли більше 23 тисяч коней, 49 тисяч голів рогатої худоби, більше 40 тисяч свиней. Загальну суму збитків, завданих окупантами у місті Рівне та Рівненській області, оцінюють приблизно в три мільярди карбованців. 

Багатьох рівнян знищили масовими репресіями, розстрілами, податками. Таким нищівним був новий порядок, з яким прийшли на нашу територію гітлерівці. Під час виведення німецьких військ протягом грудня 1943 – березня 1944 років Рівненщину охопила важка друга воєнна хвиля. Материнські сльози, вдови, сироти, солдатська кров – такими були реалії закінчення Другої світової війни. Потрібно було достатньо часу та коштів, щоб місто помалу ставало на ноги та відновлювалося після страшного сну.

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.