«Чому нас мають захищати, якщо ми не будемо допомагати?»
Ось з такими свідомими думками зростають сучасні діти України. З початком війни, а згодом і повномасштабного вторгнення, їхні бажання отримати на день народження робота чи ляльку відійшли на другий план. Мріють, як і всі дорослі, про одне – про мир у нашій країні.
Що незвично для юного віку, багато дітлахів не зупиняються на просто мріях. Вони стають у ряди волонтерів, аби прикласти свої ще зовсім маленькі ручки до великої справи – до прокладення спільного шляху до перемоги.
Такою ж завзятою і свідомою маленькою україночкою є 8-річна Іринка Васильєва з Рівного.
Вона втратила на війні тата. Втратила рідного дядька. Але не втратила віру в нашу перемогу. Тож замість того, щоб скласти руки, стала однією з наймолодших волонтерок України.
Про саму Іринку та її неоціненний вклад у перемогу – у матеріалі далі на irivnyanyn.com.
Волонтерство Іринки як продовженя справи тата-військового
До сім’ї Іринки війна постукала у двері ще в 2014 році. Тоді її тато, Олександр Васильєв, вперше став на захист Батьківщини, на захист Донбасу.
Потім – повномасштабне вторгнення. Чоловік у складі 14 окремої механізованої бригади спочатку обороняв столицю України, а згодом захищав її південь. Там, у Миколаївській області, його життя і обірвалося. У березні 2022 року тато Іринки загинув.
На той момент дівчинці було 6. Так, втратити рідну людину нестерпно боляче у будь-якому віці. Але важко не погодитися з тим, що дитячий біль особливо пекучий. А ще й тоді, коли від тебе йде один з батьків…
Вірити у те, що тата більше немає, Іринка просто відмовлялася. Вона продовжувала чекати на нього навіть після того, як його вже поховали.
І він з’являвся до своєї любої донечки. Щоправда, лише уві сні.
Мама дівчинки пригадувала, що вночі Олександр приходив до Іринки часто. Прокинувшись, донька розповідала, що з нею бавився татко… Але один зі снів дівчинка залишила в секреті.
Сказала лише одне:
«Мені наснився тато, тож тепер я також захищатиму Україну».
Із цього сну та з цих слів і розпочалася історія волонтерства 8-річної Іринки Васильєвої.
Детальніше про волонтерство Іринки Васильєвої
Спочатку дівчинка хотіла взятися за випікання печива. Але, оскільки справа трохи небезпечна, бо можна ж попектися, зійшлися разом з мамою на тому, що буде власноруч виготовляти віночки та інші прикраси для волосся із штучних квітів.
Спробувала. Усе вийшло. На величезному ентузіазмі віночки Іринка створювала один за одним. У такому ж піднесенні і продавала їх на ярмарках, благодійних концертах чи у себе в соцмережах.
А все задля того, щоб якнайшвидше зібрати кошти на потрібні речі для військових – побратимів її тата-Героя.
Для бійців із 14 окремої механізованої бригади дівчинка стала без перебільшень справжнім янголом-охоронцем. Вона у свої 8 років зуміла передати їм декілька автомобілів, тепловізорів, антидронову рушницю, дрони та планшети. Так, це все робота маленької рівнянки.
Маленької рівнянки, яка втратила тата, але завдяки своєму щирому бажанню допомогти стала частиною військової бригади, де колись служив Олександр Васильєв.
Там її називають своїм начальником. Хоча чому просто називають? Це пише і на її власній військовій формі, яку Іринці подарували «підлеглі».
Тож на камуфляжі з однієї сторони нашивка «Найкращий командир», а з іншої позивний дівчинки – «Янгол». Бо завдяки своїй роботі вона, повторимося ще раз, стала справжнім янголом-охоронцем для бійців із 14 окремої механізованої бригади.
Роботі, яка вражає. І роботі, яка вселяє віру у світле майбутнє. Бо ж хіба може бути інакше з таким свідомим юним поколінням?
Мрія і життєве кредо юної волонтерки з Рівного
Вражають і мрії сучасних дітлахів. Про які там ляльки чи машинки говорити?!
Ось, наприклад, мрія 8-річної Іринки з Рівного – це наплести мільйон віночків, аби зібрати мільйон гривень на джавелін. Ось так от!
І, до речі, дівчинка впевнено рухається до своєї мети. Спершу запитала у Президента України, де ж вона може купити цей протитанковий ракетний комплекс.
Їй така змога випала під час нагородження відзнакою «За героїзм у російсько-українській війні». Тоді під час акції «Діти-рятувальники — герої війни» Володимир та Олена Зеленські відзначали вісьмох юних волонтерів. І ось Іринка, не втрачаючи нагоди, поставила важливе питання самому Президенту: «Де ж можна купити джавелін»?
Відповідь про те, що зробити це не так просто, як хотілося б, дівчинку не засмутила. Навпаки змусила рухатися ще далі. Тож з аналогічним питанням звернулася до Бориса Джонсона (ну або ж Джонсонюка). Йому написала лист. Щоправда, на відповідь чекає досі.
Ось такі вони – дитячі мрії 21 століття.
Не менш вражаючі і їхні життєві креда. На початку статті ми вже його згадували. Однак не побоїмося повторити ще раз:
«Чому нас мають захищати, якщо ми не будемо допомагати?»
Є над чим задуматися, правда ж?
Втратила на війні тата і рідного дядька. Не здалася. Почала волонтерити. Власноруч створює і продає віночки. В одному з них навіть ходить перша леді України Олена Зеленська.
Скажіть, що це, як не приклад для наслідування?