Іноді, ми не помічаємо, як вживаємо в своїй повсякденній мові діалектні та застарілі слова. Вони додають нашій мові барвистості та колоритності. Рівненщина багата на діалектизми, які в народі часто називають говіркою. Зустрічаються також і архаїзми – застарілі слова можна почути від старшого покоління, пише irivnyanyn.com.
Цікаві архаїзми, які вживаються на Рівненщині
Архаїзми – це слова, які застаріли і вийшли із загального вжитку. Вони витіснені сучасними синонімами. Попри це архаїзми можна почути в повсякденній мові жителів Рівненщини. Їх вживають в розмові переважно люди старшого покоління.
Ось деякі приклади застарілих слів, які часто можна почути в межах Рівненської області:
- «вельми» – архаїзм, сучасний синонім, якого слово «дуже». «Вельми» замість «дуже» можна почути доволі часто, причому від малого до старого;
- «палятурка» – обкладинка, оправа з картону, шкіри для книги, зошита. Сучасний синонім звучить дуже схоже – «палітурка»;
- ·«леліяти» – те саме, що плекати, голубити, піклуватися. Часто застаріле «леліяти» можна зустріти в українській поезії;
- «сей» – сучасне значення «цей». На Рівненщині, особливо в невеликих містечках і селах можна часто почути це слово: «ти знаєш сього чоловіка?», «перейшов на сю сторону», «посіяв на сій землі» та ін..;
- «ані» – сучасне «аж ніяк»;
- «башта» – сучасне «вежа»;
- «бадилля» – стебла і листя трав’янистих і коренеплідних рослин. На Рівненщині часто можна почути «скосити бадилля картоплі»;
- «вирва» – сучасне «яма»;
- «дуга» – «веселка».
- «єгда» – означає «коли»;
- іноді можна почути слово «артикул», сучасні синоніми якого «розділ», «параграф;
- «купно» – застаріле «разом». Від людей старшого віку на Рівненщині можна почути «тримались купно»;
- доволі частенько можна почути слово «зле», сучасний синонім, якого «погано»: «мені стало зле», «йому зле»;
- від дідусів і бабусь можна почути слово «кварта», яке означає «чашка»: «подай мені кварту».
За часів Радянського Союзу українські слова навмисно робили архаїзмами, замінюючи їх російськими кальками. Однак більшість лексем все ж залишились в ужитку. Вони передаються від покоління до покоління, збагачуючи нашу мову.
Поліський говір: які діалектизми можна почути на Рівненщині
Діалектизми – це слова, які є характерними для певного територіального або соціального діалекту. Іншими словами – це місцевий говір. Частіше за все діалектизми використовують в розмовній мові.
На Рівненщині вдосталь діалектних слів, які привертають увагу, особливо жителів інших областей України, які часто не розуміють наших місцевих говорів.
Майже на кожному кроці можна почути слова «шо?», «га?» замість «що?». В північних районах Рівненщини можна почути слово «товмач», яке означає картопляне пюре: «зварила товмачу». Поширеним є слово «петух» замість «півень»: «приготувала суп з петуха».
В Рівному та Рівненському районі можна почути слово «городина» – так місцеві жителі називають овочі та зелень вирощені на городі. Вживається запозичене з польської мови слово «трускавки», тобто, полуниця. І хоч це слово належить до галицького діалекту, іноді його можна почути на території рівненського Полісся.
А от велосипед на Рівненщині часто називають «ровером». На Острожчині та Дубенщині на цей засіб пересування іноді говорять «лісапед». Шматок тканини, яким миють підлогу, тобто ганчірку, на Рівненщині часто називають «тряпкою» – це калька з російської мови. Окрім цього слова можна почути «шмата», а населені пункти Рівненщини, які межують з Житомирщиною і Хмельниччиною часто кажуть «гонуча».
Верхню частину будівлі жителі Рівненщини називають «горище», зустрічається також «гора», наприклад, «склад мотлоху на горі».
В сільській місцевості часто можна почути діалектне слово «шопа». Ним називають накриття або приміщення, де зберігають дрова, сільськогосподарський інвентар.
На Сарненщині, Березнівщині та Рокитнянщині іноді замість слова деруни можна почути «картопляники». Овоч, з якого роблять деруни на Рівненщині називають картоплею, але зустрічаються також слова «бульба» і «бараболя». Сковорідку на Рівненщині часом називають «пательнею».
А птаха лелеку, який за повір’ями приносить щастя, на Рівненщині звуть «бузьком»: «прилетіли бузьки». Рідше можна почути слово «боцюн».
Вживаються й інші цікаві діалектизми: «комен» – димар, «моститься» – робити гніздо, «клумки» – речі, сумки, «паша» – поле, луки для випасання худоби, «камізелька» – верхній одяг без рукавів, «каптур» – головний убір, «гуж» – вуж, «льох» – погріб, сховище для зберігання продукції, «баяти» – говорити, розмовляти.
Це, звичайно, далеко не всі діалекти, які збереглися у містах та селах Рівненщини. Їх список можна продовжувати й продовжувати. А головне те, що діалекти аж ніяк не засмічують нашу мову – вони роблять її колоритною, більш живою, домашньою, тою, якою розмовляють в стінах рідного дому.
Діалекти півночі Рівненщини
Рівненщина простягається з півночі на південь 200 км, тому діалект північної частини області відрізняється від південної.
Доволі незвичні діалекти Рівненщини можна почути на півночі, де наша область межую із Білоруссю. Говірка на Дубровиччині та Зарічнянщині належить до середньополіського діалекту і відрізняється від південних говірок та від західноволинської.
Зокрема, на півночі області спостерігаються дифтонги – сполучення двох голосних звуків, які вимовляються як один склад.
Щодо конкретних прикладів діалектизмів півночі Рівненщини, то можна почути такі слова: «кокушка» – частина верстата, «душничок» – стограмова склянка, «аньо», «тутека», «адеки» – ці слова означають «тут», «отут», «ось».
Цікаво, що на півночі Рівненщині майже в кожному селі своя говірка. Наприклад, популярному страву картопляне пюре в деяких селах називають «товченик», в інших – «товмач», «бульобниця», «товканиця». Лише цей приклад яскраво показує, наскільки багаті діалектизми Рівненщини.
Також на півночі Рівненщини є слово «перекур». Зазвичай, це означає виходити покурити, однак на Дубровиччині це слово означає «видихнути», «відпочити».
Строкатість діалектів Рівненщини обумовлена насамперед історичними процесами, зокрема розселенням давніх слов’янських племен на наших теренах.
На жаль, більшість діалектних слів Рівненщини відходять у минуле. Носіями говірки переважно є люди, яким за вісімдесят років. Проте вони передали чимало слів своїм дітям та онукам. Звісно, не всі діалектизми лишаться у вжитку. Деякі із них житимуть лише в словниках.