За свою багатовікову історію Рівне знає, що таке епідемії інфекційних захворювань. Місто пережило епідемію чуми у XVIII столітті та епідемію холери у XIX столітті. Спалахи холери залишались актуальною проблемою для Європи і на початку XX століття. У серпні 1905 році у Володимир-Волинському повіті Волинської губернії, куди входила і Рівненщина, з’явились хворі з симптомами схожими на холеру. Нависла загроза нового інфекційного спалаху. Волинського губернська санітарно-виконавча комісія заходилася впроваджувати протихолерні заходи, які торкнулися і нашого краю, пише irivnyanyn.com.
Рівне пережило епідемію чуми та холери
Пожежі, татарські набіги та спустошення, бурі та ще й на додачу хвороби – все це довелося пережити місту Рівне в минулі століття. Вперше з масштабною моровицею Рівне зіштовхнулось у XVII столітті. У 1667 році містом прокотився мор, який забрав життя 1600 жителів міста.
У 1770 році в місто знову прийшла біда – у вигляді чуми. Тоді хворобу називали по-різному: чума, чорний мор, морове повітря. Епідемія швидко поширилась із Західної Європи на Східну і врешті добралась і до Рівного. Хвороба вкоротила віку сотням рівнян.
Для вшанування пам’яті про тих, хто помер від страшної недуги містяни вирішили встановити кам’яну статую Божої матері. Згідно народним переказам, хвороба залишила місто після встановлення статуї Богоматері.
У 1856 році до міста прийшла епідемія холери. Рівняни знову просили заступництва у Божої Матері. Містяни вирішили відреставрувати статую Богоматері та встановити біля пам’ятника незгасиму лампаду.
Такі події надовго залишились в пам’яті рівнян, а розповіді про ті часи передавались від покоління до покоління, остерігаючись думки: «а раптом знову».
Підозра на спалах холери в с. Висоцьк Володимир-Волинського повіту
І ось така думка таки з’явилась на Рівненщині на початку XX століття. Тоді Рівненщина входила до Волинської губернії, яка увійшла до складу Російської імперії.
Розпочалось все з того, що на початку серпня 1905 року в с. Висоцьк Володимир-Волинського повіту з’явилося 10 хворих з підозрою на холеру. На той час холера не перестала бути актуальною проблемою для країн Європи.
Епідеміологічне розслідування встановило, що джерелом зараження міг стати плотогон – працівник, який займається перегонкою плотів по річкам. Він якраз повернувся додому з Пруссії, де в той час реєстрували захворювання холерою.
Відомий київський професор Високович провів бактеріологічне дослідження, однак холеричних мікробів він не виявив. Незважаючи на це у вересні 1905 року на засідання зібралась Волинська губернська санітарно-виконавча комісія. Цей орган був на зразок сучасної комісії з техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій.
Очолював комісію губернатор, до складу входили віце-губернатор, керуючий Волинською казенною палатою, губернський лікар-інспектор, начальник управління земле використання, керівники релігійних общин та конфесій та інші.
Протихолерні заходи
1 вересня Волинську губернію, до якої входила і сучасна Рівненська область, було оголошено загрозливою щодо холери. У село Висоцьк, де був зафіксований спалах інфекційного захворювання, відправились лікар та фельдшер, мировий посередник та поліцейський урядник. Частина помешкань були ретельно продезинфіковані, а речі, якими користувались хворі, були спалені. Село було очищене від сміття, а жителям сусідніх сіл було заборонено певний час контактувати з селянами з Висоцька.
Цікаво, що на засіданні згадувалось і про те, що береги річки Усті, яка протікає у Рівному, «очищені лише частково», а «відхожі місця у садибах часто переповнені, очистка базарної площі погано організована, в заїжджих будинках та готелях не все гаразд». Тому міські голови та старости отримали розпорядження негайно впорядкувати санітарний стан міст, звернувши особливу увагу на водопостачання, прилягаючих до міст берегів річок та озер, очистку відхожих місць там, де вони є.
Крім цього повітові комітети здоров’я при появі холерних хворих або підозру на холеру повинні вжити заходи ізоляції хворих, продезінфікувати приміщення та повідомити про це губернатора.
Також передбачалося розповсюдження серед населення листків про холеру, а мирові посередники повинні були влаштувати народні читання та бесіди щодо цього захворювання.
Вільнонайманим лікарям, запрошеним для боротьби з холерною епідемією, передбачалася винагорода у 200 рублів щомісяця, студентам-лікарям – 100, фельдшерам – 35, санітарам – 15.
До слова, на медико-ветеринарне та санітарне забезпечення міських жителів виділялись вкрай мізерні кошти. До прикладу, у 1908 році Дубенське міське спрощене громадське управління виділило лише 60 рублів на утримання міської акушерки. У 1907 році у місті Рівне на утримання ветеринарної та санітарної частин виділялось всього 650 рублів. Для порівняння, в 1910 році в Луцьку на утримання ветеринарного лікаря виділялось трохи більше 800 рублів.
Тож на початку XX століття у Волинській губернії і на Рівненщині, зокрема мали уявлення про шляхи передачі холери та запобігання її розповсюдження.
