Мабуть, немає рівнянина, який би не чув про рівненський спідвей. Мешканці міста дуже люблять цей вид спорту через адреналін, шалену швидкість, драйв, гуркіт двигуна та запах гару. До речі, Рівне – єдине місто, яке має найкращий стадіон для проведення змагань, а також важливо те, що він чинний. Тут постійно проводять змагання в тому числі й міжнародні, отже цей вид спорту в обласному центрі розвивається дуже добре, пише сайт irivnyanyn.com.
Лише газ та щеплення
Назва цього шаленого виду спорту говорить сама за себе. Спортсмени за три секунди можуть розігнати мотоцикл до швидкості 100 км/год. На довгих треках швидкість може досягати 180 км/год.
До речі, мотоцикли перегонників не мають гальм, а лише щеплення та газ. Спортсменам доводиться зменшувати швидкість ногами, на яких одягнені спеціальні гальмівні черевики.
Особливість їзди у спідвеї полягає в проходженні поворотів із заносом заднього колеса мотоцикла. Спідвей ще вважається одним з небезпечних видів спорту.
Рівненський спідвей
Перші змагання зі спідвею були проведені 24 квітня 1959 року в Одесі. Цю дату вважають датою народження українського спідвею.
А 24 травня цього ж року вже у Рівному відбулись перші змагання зі спідвею після закінчення будівництва першого в СРСР мототреку.
Рівненський мототрек має довжину 360 метрів, а кількість глядачів, які можуть розміститися на трибунах, становить 15 тисяч.
Те, що у Рівному було започатковано спідвей, слід дякувати Юрію Корхову – першому керівнику Рівненського обласного комітету Добровільного товариства сприяння армії, авіації та флоту (ДТСААФ), який був і першим коментатором змагань зі спідвею, а згодом і головним суддею першої офіційної гонки в СРСР під егідою FIM.
З часу відкриття мототреку до середини 70-х років на ньому було проведено тисячі змагань, в тому числі й міжнародних.
22 липня 1984 року на рівненському мототреці було проведено континентальний фінал особистого чемпіонату світу.
Містяни завжди пам’ятатимуть легенд рівненського спідвею, які були першими, хто у шістдесятих почав розвивати український спідвей: Володимира Уляніна, Івана Хорвата, Віктора Трофимова, Афанасія Ковальчука (першого майстра спорту з Рівненщини), Віталія Шило, Бориса Савойського, Бориса Горка, Леоніда Дроб’язко, Григорія Хлиновського, Анатолія Раєвського, Євгенія Міхеля та інших спортсменів.
Серед чоловічого колективу були й жінки-спідвеїсти. Семиразова чемпіонка України Віра Раєвська була першою жінкою – майстром спорту СРСР з мотоциклетного спорту.
Віктор Трофимов
Відомий рівненський спідвеїст Віктор Трофимов у двадцять один рік розпочав свою спортивну кар’єру на рівненському стадіоні “Мототрек”. А потрапив Віктор Іванович до рівненського автомотоклубу в двадцять років у статусі помічника, адже у нього не було навіть водійського посвідчення.
Віктор Іванович чотири рази виборював срібло та тричі ставав бронзовим призером командних чемпіонатів світу в складі збірної СРСР.
Ще легендарний перегонник був чемпіоном Радянського Союзу 1967 року, дворазовим призером чемпіонату СРСР в особистому та дворазовим бронзовим спортсменом у командному заліку СРСР.
Також його було обрано найкращим перегонником Радянського Союзу 1975 року.
Після закінчення кар’єри Віктор Іванович працював тренером на рівненському стадіоні. Відомого перегонника з нами вже немає.
Володимир Трофимов
Володимир Вікторович Трофимов – син легендарного рівненського спідвеїста Віктора Трофимова.
Батько Володимира Трофимова був прикладом для нього. Перебуваючи серед спортсменів-спідвеїстів, постійно відвідуючи змагання, переживаючи шалені емоційні сплески у разі перемоги чи поразки батька – все це стало поштовхом до прийняття рішення обрати спідвей.
Як пригадує спортсмен, можливо батько і не хотів, щоб він займався спідвеєм, але перечити не став.
Володимиру Вікторовичу пощастило, що його тренером був батько, а можливо і ні, адже до нього вимоги були жорсткішими, ніж до інших.
За словами Володимира Трофимова, батько вмів навчити, побачити та дати влучну пораду.
Наполегливі тренування вивели спідвеїста на спортивні висоти.
Володимир Вікторович є майстром спорту СРСР міжнародного класу, чемпіоном СРСР в особистому заліку 1988 року. Ще він триразовий переможець командного чемпіонату СРСР у складі рівненського клубу “Сигнал” (1985-1987 рр.), фіналіст особистого чемпіонату світу 1987 року в Амстердамі (Нідерланди).
Перша медаль українського мотоспорту, здобута в роки незалежності України, була його. Володимир Вікторович на Чемпіонаті Європи на трав’яному треці у 1999 році завоював бронзу.
Також Володимир Трофимов був першим і єдиним українським спортсменом, який у 1997 році був учасником циклу Гран-Прі зі спідвею на довгому треці.
Син та онук відомих спідвеїстів
Віктор Володимирович Трофімов у свої двадцять чотири роки вже має на своєму рахунку безліч перемог у різноманітних чемпіонатах.
У шістнадцять років Віктор здобув титул особистого чемпіона України.
Вперше сів на мотоцикл, який батько купив для нього, у шість з половиною років. Поїздка видалась невдалою, адже хлопець впав. Після цього Віктор вирішив, що займатися мотоспортом не буде. Та вже через місяць розпочав тренування.
Як зазначає Віктор Трофимов, він відчуває велику відповідальність, адже тато все ж очікує від сина великих результатів. А також завжди є побоювання, що його досягнення можуть порівнювати з досягненнями легендарних батька та діда.
Починаючи з 2018 року, Віктор Трофимов у складі польських клубів бере участь у командних чемпіонатах сусідньої Польщі.
У 2020 році в Данії молодий спортсмен у складі польської команди став переможцем чемпіонату світу серед юніорів зі спідвею.
Також Віктор є золотим призером Кубка Європи U-19 у парах (2018 р.), золотим призером командного чемпіонату Європи серед юніорів (2019 р.), срібним призером Польщі серед молодіжних клубів у парах (2019 р.), золотим призером Чемпіонату Європи в парах (2020 р.).