Перші велосипеди, або, як їх ще називали, “циклісти”, з’явилися в Україні наприкінці XIX століття і до початку XX століття стали найпопулярнішим видом транспорту. Рівняни теж дуже полюбили цей двоколісний транспорт, пише сайт irivnyanyn.com.
Історія виникнення велосипеда
У 1963 році французький майстер з виготовлення дитячих візочків П’єр Лалман створив перший велосипед, який був дуже схожий на його сучасний прототип. У 1964 році Лалман продемонстрував свій винахід ліонським братам-промисловцям Олів’є. Цього ж року спільно з каретним інженером П’єром Мішо було налагоджено промислове виробництво велосипедів з металевою рамою і педалями на передньому колесі. Співпраця П’єра Лалмана з братами Олів’є та П’єром Мішо тривала недовго. Лалман переїхав в Америку, де в листопаді 1866 року запатентував свій винахід.
Звісно, надалі конструкція велосипеда змінювалася, доповнювалася, вдосконалювалась, проте першим винахідником велосипеду, що був наближений до сучасного, заведено вважати П’єра Лалмана.
Перші ровери у Рівному
На початку XX століття на вулицях Рівного почали з’являтися поодинокі автомобілі, хоча переважали все ж кінні возниці. А велосипедистів було не так багато, адже двоколісний транспорт могли собі дозволити переважно заможні рівняни. Коштував тогочасний велосипед близько ста рублів. Для порівняння: за такі кошти в той час можна було придбати 4-5 коней.
В західній частині України поширеною донині є назва ровер. Примітно, що ця назва походить від однойменної назви британського підприємства “Rover”, заснованого Джоном Кемпом Старлі, що спеціалізувалося на випуску велосипедів. Перші велосипеди, продаж яких розпочався на теренах західної частини України були велосипеди британської компанії “Rover”. Фактично відбулося перенесення назви торгівельної марки на позначення продукції такої торгівельної марки.
З появою у Рівному перших велосипедів, зрозуміло, що доріжки для них не з’явилися. “Циклісти” їздили тротуарами, часто наїжджаючи на перехожих, лякали коней, влаштовували перегони вулицями міста.
Цей безлад на дорогах змусив Рівненську міську думу у 1903 році прийняти постанову, якою зобов’язали власників двоколісного транспорту мати номерний знак на велосипед та дозвіл на користування таким транспортним засобом. Поряд із тим, по всій Волинській губернії діяли правила поведінки велосипедистів на вулицях міст, які були затверджені у Петербурзі.
За дозвіл на керування велосипедом та за номерний знак до рівненської казни необхідно було сплатити один рубль.
Щодо заборон, то вони поширювались на їзду садами та скверами, тротуарними доріжками та бульварами міста. Натомість дозволявся правосторонній рух проїжджою частиною обабіч тротуару. У місцях, де було дуже людно, слід було велосипед вести в руках, а якщо зустрічалися возниці з кіньми, то аби не лякати тварин, велосипед слід було заховати. Також заборонялося пересуватися у нічну пору доби на велосипеді не обладнаному ліхтарем. Фактично велосипедисти стали повноцінними учасниками дорожнього руху.
З набуттям велосипедним рухом популярності у Рівному запровадили екзамен, на якому комісія з трьох поліціянтів перевіряла вміння керувати двоколісним транспортним засобом.
Лише після вдало складеного іспиту власник двоколісного транспорту отримував номер та дозвіл на керування велосипедом.
Проте все ж зустрічались порушники правил дорожнього руху, які були винуватцями серйозних дорожньо-транспортних пригод. Найчастішими випадками порушень були наїзди на пішоходів, які часто закінчувалися серйозними каліцтвами потерпілих. Про такі випадки багато писала тогочасна місцева преса.
Перегони на роверах
Місцева преса популяризувала новий вид транспорту, розміщуючи оголошення, в яких йшла мова про можливість придбання велосипеда на виплату, або ж оформлення його оренди.
Завдяки вигідним умовам придбання модного транспортного засобу на вулицях Рівного з’явилася велика кількість велосипедистів. Згідно зі статистичними даними за 1939 рік, що були оприлюднені у виданні “Волинь у цифрах”, у Рівному з населенням 70 тисяч осіб налічувалося 6 тисяч 77 велосипедів.
Популярність цього виду транспорту спричинила появу спортивних секцій при місцевих спортивних товариствах, таких як “Гасмонея”, “Сокіл”, а також “Стрілецький союз”.
Цей вид спорту став особливо популярним серед військових.
З історичних джерел відомо, що 26 квітня 1936 року польською парамілітарною організацією “Стрілецький союз” було організовано велосипедні перегони на здобуття кубка державних каменоломень в Яновій Долині під протекторатом директора Леонардо Шутковського. Маршрут велотраси пролягав через Злазне, Головин, Янкевич, Перемінка, Костопіль.
Модний транспорт
Наприкінці 30-х років минулого століття велосипед став надзвичайно популярним.
Двоколісний транспорт використовували військові. Було створено цілі велосипедні підрозділи.
Використовували ровер для доставлення пошти також і місцеві листоноші. До речі, для своїх працівників дирекція пошти організовувала навчання їзди на велосипеді.
Двоколісний транспортний засіб набув популярності ще й тому, що його експлуатація не потребувала великих вкладень. Адже на візника та екіпаж витрачалися значні кошти.
Велосипеди заполонили місто. Їх можна було побачити біля ресторанів, магазинів, перукарень, стадіонів. Містяни влаштовували велосипедні прогулянки за місто, фотографувалися поряд з велосипедами. Досить часто рівняни вирушали у подорожі на велосипедах на великі відстані.
Радили велопоїздки також і лікарі. Так, для того, щоб добре почуватися, потрібно було в день долати відстань 30-40 кілометрів.
Старі фотографії свідчать, що велосипеди були популярними також і серед жінок.
З’явився у велосипедистів і свій специфічний стиль одягу. Чоловіки для подорожі велосипедом одягали трикотажні сорочки, фланелеві костюми та обов’язково гетри, у які заправлялися штани. Часто можна було зустріти чоловіків на велосипедах, які штани внизу застібали на ґудзик. Це робили для того, щоб у спиці не потрапила тканина.
Жінок переважно можна було зустріти у сукнях та спідницях, хоча подекуди почали з’являтися сміливиці у штанах.
Що у сусідів
Рівняни, на відміну від своїх сусідів-львів’ян, набагато пізніше сіли на велосипеди. Львів’яни ж перший велосипед на своїх вулицях побачили у квітні 1867 року. Власником першого дивного на той час транспортного засобу був член львівського спортивного клубу “Сокіл” Пшибилінський.
Вже у 1886 році у Львові з’явився перший в Україні та один з перших у Європі велосипедний клуб “Львівський клуб циклістів”. Цього ж року у сусідів відкрили перший на Галичині велопрокат. А 6 травня 1893 року львівський механік Александр Заячківський відкрив майстерню з ремонту велосипедів.
Сусіди першими стали проводити велосипедні змагання. З цією метою у місті було збудовано спортивну трасу 400 метрової довжини, при будівництві якої врахували всі міжнародні вимоги з будівництва такого об’єкта.
З часом велосипеди поступово почали втрачати свої позиції, поступившись комфортним автомобілям.