І опитувань проводити не потрібно, аби впевнено ствердити: для добрячого відсотка жіночої половини людства весілля є одним з найважливіших та найвагоміших днів у їхньому житті. А якусь із позицій нижче у такому рейтингові однозначно займає дівич-вечір, проведений напередодні одруження, пише irivnyanyn.com.
Щоправда, під впливом сучасних тенденцій ця подія набула зовсім іншого значення. Сьогодні з дівич-вечором асоціюють, так би мовити, останню законну вечірку нареченої зі своїми подругами. Хоча колись суть цього дійства полягала далеко не в цьому, знали про таке?
Про проведення дівич-вечора на Рівненщині та особливості його святкування в нашій області – у матеріалі далі.
Розваги чи не тільки: який сенс мало проведення дівич-вечора на Рівненщині?
Якщо говорити про умовне сьогодні, то тепер мета проведення дівич-вечора – відпочити. Подруги влаштовують нареченій справжнє свято, аби вона відірвалася на всі 100%. Тому, напевно, буде трохи складно повірити в те, що раніше це дійство мало геть іншу ціль.
У минулому дівич-вечір на Рівненщині таїв у собі набагато глибший сенс. Його проводили не просто, аби розважитися, а задля того, щоб наречена символічно попрощалася з незаміжнім життям, родиною, рідною домівкою та подругами.
І цей закладений сенс абсолютно зрозумілий та логічний. Бо ж найчастіше саме дівчата йшли в невістки, себто переїжджали до свого обранця та його батьків. А оскільки у більшості випадків молодята були щонайменше з різних сіл, то зрозуміло, що після заміжжя наречена рідше бачилася і з рідними, і з друзями. Тому символічне прощання з усім цим під час дівич-вечора було цілком обґрунтованим.
Тож не дивно, що в минулому це дійство на Рівненщині було напрочуд чуттєвим, ліричним і аж ніяк не створеним винятково задля веселощів. Часто дівич-вечір не минав і без сліз з боку молодої. Сліз щастя, бо незабаром стане дружиною свого коханого. Але водночас і сліз суму, бо ж з дня на день вона таки покине рідну домівку.
Про особливості дівич-вечора на Рівненщині
Розпочнімо із самої назви дійства. Окрім традиційного «дівич-вечір», на Рівненщині побутували і такі найменування цього свята – «головиця» або ж «вінки». І кожна з них насправді є цілком логічною.
Назва «дівич-вечір» є найпоширенішою і, напевно, найзрозумілішою. Проводили дійство ввечері, тому вечір. Збиралися там подруги нареченої, тому дівич.
Головицею ж чи вінками називали цю подію через прив’язку до традиційних обрядів. Зокрема, згідно з весільним звичаєм, на дівич-вечорі молодій часто покривали голову, тому головиця. А також обов’язковим елементом у цей день було плетіння нареченою та її дружками вінків, тому й вінки.
Проводили дівич-вечір обов’язково вдома молодої. Усе тому, що, як ми вже розповідали вище, цей обряд був присвячений прощанню дівчини з її рідним будинком. Тож місцеві кафе чи ресторани як місце для святкування не розглядалися. Вдома. І тільки.
Наступною, якщо не особливістю, то принаймні такою собі вимогою, був час проведення дівич-вечора. Раніше на Рівненщині його влаштовували винятково у переддень весілля. Оскільки найчастіше саме святкування припадало на неділю, то головицю проводили у суботу. У теперішній час це відійшло у минуле. Тепер дівич-вечір будь-коли: аби було зручно нареченій і її гостям.
Що ще здивує сучасну молодь, то це те, що раніше на цьому дійстві був присутній і молодий зі своїми дружбами. Так-так, деякі обряди, обов’язкові до відтворення під час дівич-вечора, не могли обійтися без коханого нареченої. Тож серед запрошених гостей був і молодий. А інколи ще й рідні дівчини.
Щодо інших особливостей дівич-вечора на Рівненщині, то, звичайно ж, такими були і самі традиції святкування.
Наряджання весільного деревця як одна з традицій дівич-вечора на Рівненщині
Обов’язковою та водночас особливою традицією дівич-вечорів на Рівненщині було наряджання весільного деревця.
У різних районах Рівненщини його могли називати по-своєму: десь гільце, десь різка, ще десь – вільце. Та все ж, попри варіативність найменувань, саме деревце, як би його не кликали, мало бути обов’язково.
Деревце – назва умовна. Насправді це були або три гілочки вкупі, або верхівка хвойного чи плодоносного дерева.
Готували це все напередодні свята. А вже безпосередньо на самому дівич-вечорі молода разом із подругами його лише прикрашали. Найчастіше оздобою слугували паперові квіти та стрічки.
Чому цей етап із деревцем був таким важливим? А тому, що після наряджання ці гілочки не переставали бути корисними. Їх мали встромити в коровай, який у сам день весілля, зрозуміло, мав дуже вагоме значення.
Зокрема, хтось із рідних (найчастіше хрещений тато або дядько когось із молодят) повинен був нести хліб із деревцем у ньому попереду всього весільного поїзда. Так робили по дорозі в церкву на вінчання та із храму до місця святкування.
Створення весільної свічки та плетіння вінків як обов’язкові складові дівич-вечора на Рівненщині
Яке ще створення весільної свічки? Невже вдома не було ніякої підходящої?
Була. Але свічка вважалася обов’язковим атрибутом не тільки не дівич-вечорі, а й на самому весіллі. Тож у такий важливий день навіть вона мала бути особливою.
Саме тому однією з традицій під час головиці було створення нареченою власного весільного вогника. Для цього вона брала свічку зі свого дому, а також із хати молодого. Розплавивши віск, дівчина робила з тієї маси одну свічечку.
Опісля її використовували в багатьох весільних обрядах: і в день самого гуляння, і на дівич-вечорі, зокрема під час плетіння вінків.
Плетіння вінків – ще одна обов’язкова складова дівич-вечора на Рівненщині.
Цей етап дійства вважався кульмінаційним і найбільш сумним, порівняно з іншими.
Усе тому, що всі наступні обряди після плетіння були пов’язані із передвесільною підготовкою та єднанням долі нареченої з її обранцем. Тож процес створення вінків у народі прирівнювали до прощання молодої з її незаміжнім життям. Не дивно, що цей обряд здебільшого відбувався під супровід дівочих сліз і сумних пісень. Щось на кшталт таких:
«Ой чути-чути в зеленій руті:
Плакала Марічечка, виночки в’ючи.
Зачув це її коханий, по коня йдучи»
У певних районах Рівненської області молода спершу робила віночок для себе, а після – для свого молодого. А в деяких – цю справу могли доручити для старшої дружки. Але ось для нареченого плела віночок винятково наречена. Наречена і тільки.
Вручала дівчина своє творіння коханому під час обміну подарунками.
Обмін подарунками між молодими як особлива традиція дівич-вечора на Рівненщині
Як ми вже розповідали раніше, на превелике здивування сучасної молоді, на головиці був присутній і молодий. У той вечір він разом зі своїми дружбами приходив додому до молодої. Але ні в якому разі не з порожніми руками. Наречений ніс із собою подарунок для коханої – чоботи, наповнені горіхами та яблуками.
Вручався передвесільний презент у ігровій формі. Молодий разом із дружбами говорили, що бачили вчора на базарі чи будь-де інде дівчину, яка чомусь ходила боса. От і вирішили зробити добре діло – взути бідолагу.
Після цього до цих чобіт підходили всі подруги нареченої. А хлопці заперечують: «Ні, не їй ми купували». Аж доки не дійде черга до молодої. Тоді вона приймає подарунок і вручає майбутньому чоловікові свій – сплетений віночок і хустинку, яку він повинен був носити з собою аж до закінчення весілля.
Танець і посад молодих як завершальні етапи дівич-вечора на Рівненщині
Останніми етапами святкування дівич-вечора були танець і посад молодих.
Спершу дружки виводили за хустку молодят з-за столу. Майбутні чоловік і дружина кланялися всім присутнім у хаті, а після – виконували свій перший нехай ще поки не весільний, але передвесільний танець.
Хоча інколи танцем то було важко назвати: молодята могли лише раз прокрутися і відразу ж після – йти сідати на посад.
На цьому незаміжнє життя дівчини вважалося закінченим. Уже “завтра” вона прокидалася в новому для себе статусі – не в ролі нареченої, а за п’ять хвилин дружини.