“Тридцять з лишнім років займається він тим «Божим даром», тим шляхетним, добрим і цінним заняттям – збиранням та сушінням лічничих рослин”
Так рівненський письменник Улас Самчук згадував про Михайла Андрійовича Носаля – травника, священника, що за життя не мав ні почестей, ні визнання, пише сайт irivnyanyn.com.
Перша зацікавленість лікарськими рослинами була в семінарії
Михайло Андрійович Носаль народився 12 квітня 1886 року в селі Розлопи Люблінської губернії в українській родині (нині це територія Польщі).
У 1903 році закінчив духовне училище у Варшаві, а пізніше православну духовну семінарію у Холмі. Отримавши сан священника, Михайло Носаль спочатку мав парафію на Холмщині, пізніше на Могилевщині, куди з початком Першої світової війни переїхала родина Носалів.
З 1922 р. священник служить у церквах сіл Пулемець і Бубнів Волинського воєводства, а з 1929 р. – у Свято-Іллінській церкві м. Дубно, що на Рівненщині.
Цікавитися лікарськими рослинами, їх властивостями Михайло Андрійович починає ще в семінарії.
У 1926 році Михайло Носаль брав участь у рільничій виставці, що відбувалася у Познані, де отримав срібну медаль. Ще одним визнанням його майстерності в царині знань про трави, був похвальний лист Міністерства сільського господарства Польщі, який травник отримав за участь у промислово–рільничій виставці у Володимирі–Волинському в розділі «Плантації лікарських рослин».
З лютого 1935 року протоієрея Михайла Носаля назначають настоятелем Свято-Успенської церкви у Рівному. Ця невелика церква збереглася до сьогоднішніх днів і вважається найстарішою культовою спорудою Рівного.
Добре серце
Михайло Носаль був дуже доброю, чуйною людиною, завжди допомагав нужденним, ніколи не брав грошей за свої зілля та настанови. А ще його згадують як високоосвічену, інтелігентну людину.
Михайло Андрійович знав кілька мов, зокрема латинь, польську, німецьку, французьку. У нього була велика бібліотека, де були зібрані книги на різних мовах з фармації, хімії, фізіології людини.
Як згадували очевидці, Михайло Носаль зберіг життя багатьом молодим хлопцям, яких за часів війни хотіли вивезти до Німеччини на роботу. Він їм давав таку рослину, якою достатньо було натерти ділянку тіла і на ній одразу з’являлися сліди від опіків. Таких «хворих» хлопців німці не брали.
Кожна вільна хвилинка присвячувалась вивченню рослинного світу
Куди б не завела доля священника, він кожну вільну хвилину використовував для вивчення рослинного світу, його впливу на людський організм, займався збором та сушінням лікарських рослин, створюючи відповідні артілі з сушарнями. Усі свої спостереження Михайло Андрійович ретельно занотовував на папері.
Травник багато часу проводив з хворими. До його оселі приходили і поляки, і євреї, і радянські офіцери, бідні та багаті люди.
Свої записи Михайло Андрійович старанно зберігав і, ще за його життя, у 1942 р. на сторінках журналу «Сільський хлібороб» вийшли матеріали рукопису під назвою «Волинські скарби – лікарські рослини».
Помер М.А. Носаль 8 жовтня 1950 р. та був похований на кладовищі «Тютьківське», що у Рівному.
У 2001 році на території Свято-Успенської церкви в Рівному, де своїх останніх 15 років життя Михайло Носаль слугував протоієреєм, на його честь встановлено пам’ятний знак.
Справу Михайла Андрійовича успішно продовжив його син – Іван Михайлович, а згодом і онук Костянтин Іванович.
Омріяна книга
Михайло Андрійович намагався видати свою книгу ще під час війни. У 1942 році Носаль пише лист до видавництва «Волинь» у Рівному. В державному архіві Рівненської області дослідникам вдалося віднайти цей лист. Ось уривки з нього:
«Із перших свідомих днів свого життя я займаюся збіркою зіль лічничих і уважно стежу за тим, який вплив на організм людини має окрема лікарська рослина. Уся моя священнича практика проходила по селах… Коли село положено на 50 кілометрів від міста, а до волосного фельдшера 24–30 верстов, то в тяжких недугах при невилазному болоті та весняній розторопі за що візьмешся як не за лікарські рослини… Я безкінечне число разів бачив, як діяльна їх сила виривала людей із рук смерті. У лікуванні рослинами за своє життя придбав багато практичного досвіду, і про лікарські зілля маю таке знання, як і в пастирській практиці. Щоб «не забирати» з собою усього того, що знаю про лікарські зілля, з однієї сторони, а з другої, щоб це святе знання учинити насліддям усього народу, я написав книгу про лікарські рослини. Вона носить титул: «Волинські скарби — рослини лікарські (збір, сушка, переховування та застосування в медицині науковій та народній). Підручник для народу».
Все ж, війна завадила виходу книги.
Перша книга Михайла Носаля та його сина Івана «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» вийшла друком у 1958 р. в Києві, де було розміщено сотні рецептів, порад, застережень відомого травника. Книга стала настільки популярною серед населення, що її кілька разів перевидавали та перекладали іншими мовами.
В сучасному світі маємо альтернативу: лікуватися традиційно чи використовувати народну медицину. Та слід зауважити, що наш народ мав бездонну скарбницю досвіду та мудрості. Та все ж, вибір за нами.