У Рівному, як і в інших містах Волині у другій половині XIX- на початку XX століття функціонували притулки, сирітські будинки, богадільні, які опікувалися дітьми-сиротами, людьми похилого віку та непрацездатними людьми. Звичайно, соціальні обов’язки щодо містян покладались в першу чергу на органи місцевого самоврядування. Однак часто ефективно виконувати ці обов’язки виборні органи не могли. Тоді до суспільної опіки та охорони здоров’я часто долучались громадські та благодійні організації, а також приватні особи-благодійники, пише irivnyanyn.com.
Суспільна опіка та охорона здоров’я до поч. Першої світової війни
У другій половині XIX – на початку XX століття Рівне було частиною Волинської губернії, яка входила до складу царської Росії. У Рівному, як і в інших містах Волині в зазначений хронологічний період працювали притулки для дітей-сиріт, для людей похилого віку та немічних.
Згідно з міськими положеннями 1870 і 1892 р. на органи місцевого самоврядування покладався ряд соціальних обов’язків щодо жителів Рівного. Зокрема, «опіка над бідними та запобігання жебрацтву, влаштування благодійних і лікувальних закладів і управління ними на однакових із земськими установами умовах». Крім цього міські органи повинні були «брати участь у заходах зі збереження народного здоров’я, розвитку засобів лікарської допомоги міському населенню, відшукання можливостей для покращення міських умов у санітарному відношенні».
Однак виходячи з реальних тодішніх фінансових можливостей, виборні органи міської влади не могли ефективно займатися усіма цими питаннями. Наприклад, у 1910 році у місті Дубно, що на Рівненщині міська влада виділила на суспільну опіку лише 145 рублів, з них 25 рублів – на утримання дитячого притулку, а решта коштів спрямована на допомогу бідним.
Значно ефективніше, ніж міські виборні органи влади благодійністю у сфері суспільної опіки займались громадські організації та приватні особи-благодійники. У 1898 році у Рівному було створене товариство бідних. Воно існувало за рахунок внесків його членів, доходів від капіталів і майна товариства та доходів від організації масових заходів (вистав, народних гулянь). Впродовж першого року роботи товариства йому вдалось зібрати 1400 рублів, з яких 450 рублів було витрачено на потреби бідних. Невдовзі вказаному товариству вдалося відкрити у місті нічліжний будинок, а також школу працелюбства.
Самотужки органи міської влади не могли вирішити й питання медико-ветеринарного та санітарного забезпечення міських жителів. Адже міська влада виділяла на це вкрай мізерні кошти. До прикладу, у 1908 році на утримання міської акушерки у місті Дубно міське спрощене громадське управління виділило мізерну суму – 60 рублів.
Сиротинці, інтернати й бурси у міжвоєнні роки
У міжвоєнні роки Рівне знаходилось під владою Польщі. В цей час органом місцевого самоврядування у місті був магістрат. При магістраті у 20-30-ті роки XX століття працював відділ суспільного здоров’я та опіки. Щороку цей відділ здійснював статистичний облік дітей-сиріт у рівненських сиротинцях, зазначаючи вік, адресу дитини та причину прийому в заклад та інформацію про родину. В документах рівненського магістрату зазначається й те, які суми щоденно витрачались на утримання дітей.
Так, у 1933 році – 2 злотих на дитину, у 1934 – 1,7 злотих на дитину, у 1935 – 1,35 злотих на дитину.
Впродовж 1919-1938 років у Рівному функціонувало декілька дитячих опікунських закладів. На колишній вулиці Скорупки знаходився виховний заклад для немовлят, який називався «Голуб’ятко». Керівницею закладу була Аделя Абрамович. Заклад міг утримувати до 40 дітей одночасно – від найменших, яким ще не виповнилось і року до 3-х річних.
У 1921 році була заснована Станція опіки над матір’ю та дитиною. Вона знаходилась на колишній вулиці Понятовського, 106. У 1919 році був заснований Будинок сиріт. Ним опікувалось Товариство опіки над єврейськими дітьми-сиротами та покинутими дітьми. Тут могло утримуватися до 50 дітей єврейського походження.
Для старших діток єврейського походження на колишній вулиці Сінній, 15 знаходився інтернат. Заклад міг утримувати одночасно 25 дітей. Інтернатом курувало Товариство охорони здоров’я. Це ж саме Товариство охорони здоров’я курувало й бурсу, яка знаходилась на тодішній вулиці Литовській, 15. Заклад був заснований у 1927 році та був розрахований на дітей віком від 12 до 16 років. Вихованцям надавали загальну й професійну освіту.
У замку князів Любомирських теж була бурса для дітей-сиріт. Цією бурсою опікувалися самі князі Любомирські.
Літом для дітей сиріт працювали табори відпочинку, які знаходились в Олександрії, Гощі, Новомалинську, Шацьку, Рівному та в Малині.
Варто додати, що контроль за опікунськими закладами Рівного був суворим. Зокрема, керівники сиротинці повинні були звітувати про свою роботу. А діти повинні були проживати в належних санітарно-гігієнічних умовах, мати активне дозвілля на відкритому повітрі. Про здоров’я дітей-сиріт повинні були дбати найкращі лікарі міста.
Кошти для утримання опікунських установ виділялись з міського бюджету та бюджету воєводства. Однак левову частку грошей на утримання вищезгаданих установ все ж давали доброчинні товариства та благодійники.
Допомога нужденним від благодійників
Благодійники та благодійні організації допомагали у Рівному людям похилого віку, хворим, дітям-сиротам. На початку 20-х років минулого століття не лишилась непоміченою благодійна діяльність організації «Джойнт». Це найбільша єврейська благодійна організація, яка була створена у 1914 році зі штаб-квартирою в Нью-Йорку. Організація була започаткована з метою надання допомоги євреям, які потребують захисту або фінансової допомоги.
У 1921 році представники цієї організації проводили інспекційну поїздку територією Польщі, перевіряючи умови життя євреїв після погромів 1918-1919 років. Представники благодійної організації «Джойнт» побували в тому числі і у Рівному. Крім цього благодійники відправляли до міст та сіл Волині, які в той час знаходилися у складі Польщі, делегації лікарів, фахівців у галузі охорони здоров’я, соціальних працівників, поставляли продовольство євреям, створювали безкоштовні їдальні, відновлювали лікарні тощо.
Серед відомих благодійників міста у 30-ті роки XX століття: керівник товариства дрібних купців Рівного, уродженець Здолбунова Веніамін Епель, який у 1934 році, будучи міським радником, очолив товариство допомоги убогим хворим «Лінас Хацедек», власниця мережі рівненських аптек та аптечного складу Хая Шраєрова, яка за власний кошт побудувала приміщення релігійної школи для 250 незаможних дітей. Директор гімназії «Освіта», доктор філософії Давид Фласхнер до початку Другої світової війни очолював «Товариство охорони здоров’я єврейського населення».
Притулки для людей похилого віку у 20-30-ті роки XX ст.
Вищезгаданий відділ охорони здоров’я та опіки рівненського магістрату також не лишав без уваги людей похилого віку. Орган вів статистику людей літнього віку, які потрапили в скрутні життєві умови і потребували догляду.
Відділ охорони здоров’я та опіки фіксував умови життя людей старшого віку, які потребували допомоги і пропонував вихід з ситуації – або надати одноразову грошову допомогу, або передати на утримання дітей або родичів чи перевести до притулку.
Притулків для людей похилого віку у міжвоєнний період у Рівному було декілька. Притулок для людей літнього віку іудейського віросповідання знаходився на вулиці Гетьмана Мазепи. Пізніше на його місці з’явилась Торгово-промислова палата. На вулиці Дорошенка теж знаходився притулок для старців – його приміщення збереглось до наших днів.
Варто зазначити, що місцеві лікарі консультували та здійснювали медичні огляди і в дитячих притулках, і в будинках для старців. Про здоров’я мешканців міста у міжвоєнний період також турбувались організації Польський Червоний Хрест та Товариство боротьби з туберкульозом.
